Тропи.

Основою, так би мовити, своєрідним будівельним матеріалом літератури є художня (поетична) мова. Існує кілька пластів художньої мови, лексика, тропи, фігури, фоніка, ритміка. Все це засоби, які роблять мову образною, експресивною, емоційною, естетичною.

За часовим критерієм виокремлюють :

1. Архаїзми - від грец. - давній - слова, що застаріли або взагалі зникли з ужитку. Вони поділяються на власне архаїзми (давні назви предметів і понять, які нині мають іншу назву), історизми (слова, що були назвами предметів чи явищ, які зникли у ході історичного розвитку) та старослов’янізми ( слова, безпосередньо запозичені із старослов’янської мови).
   Архаїзми вводяться у твір для відтворення колориту зображуваної епохи, створення атмосфери піднесеності, урочистості, з метою іронічного забарвлення.
2. Неологізми - від грец. - нове слово - нові слова і вирази у мові. Неологізми бувають: загальновживаними (ті, що утворилися з виникненням нових предметів, явищ і понять, авторськими ( створені письменником для посилення виразності мови).
   За територіальним критерієм виокремлюють:

1. Загальновживані слова - поширені на усіх національних територіях.
2. Діалектизми -від грец. - розмова, говір - слова, що вживаються лише на певній території ( діалектичному ареалі). Далі розглянемо таке поняття, як тропи.
   Троп - від грец. - поворот - слово чи вираз, ужиті у переносному значенні. Тропи забезпечують образність художньої мови, посилюють виразність, емоційність, експресію, допомагають яскравіше змалювати персонажів, явища та обставини. До тропів належать:

1. Порівняння - пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого, чимось на нього схожого. Іноді порівняння наближається до метафори. У цьому випадку потрібно пам’ятати, що якщо два предмети все ж порівнюються, то - це порівняння, а якщо ототожнюються - метафора.
2. Епітет - від грец. - додаток, прикладка - художнє означення, яке емоційно чи образно розкриває ознаки певного явища.
   У ролі епітетів найчастіше виступають прикметники, також іменники, прислівники та дієприслівники. Епітети, які у фольклорі (іноді і у літературі) часто вживаються при тих самих словах називаються постійними ( чорні брови, карі очі, дрібен дощик, сира земля, синє море, буйний вітер, сірий вовк тощо).
   За значенням розрізняють епітети:
   а) звичайні (вжиті у прямому значенні): чорний ворон, хитра лисиця, зелене поле;
   б) метафоричні (вони є одночасно і метафорами): веселий сніжок, мертва тиша;
   в) гіперболічні : безмежне поле, стоглаве чудовисько;
   г) іронічні: мудрий осел, вовк-пастух.
   д) метонімічні: несите око.
3. Оксюморон - від грец. - нісенітниця, дотепно-безглузде - свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно виключають одне одного, проте разом утворюють нове поняття ( « Любове грізна! Світла моя муко! І радосте безрадісна моя!» В. Симоненко). Іноді дослідники відносять оксюморон не до тропів, а до стилістичних фігур.
4. Метафора - від грец. - перенесення - ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними.
   Метафоричними є безліч виразів, на перший погляд цілком звичайних: літо пролетіло, осінь прийшла. Художня метафора виконує декілька функцій:
   а) прикрашає текст, естетично його організовує;
   б) надає твору емоційного забарвлення;
   в) збагачує уяву.
   Розрізняють метафори прості, тобто одиничні і розгорнуті - картина змальовується цілим рядом взаємозв’язаних метафор. Наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» розгорнута метафора зображає поразку військ Ігоря: « Тут кривавого вина не вистачило, тут бенкет закінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську».
   Метафора має основні чотири види або форми:
   а^ власне метафора;
   б) уособлення (прозопопея) - перенесення властивостей живих істот на предмети, явища: виє завірюха, плаче дощ:
   в) алегорія - конкретне інакомовне зображення предмета чи явища, що заміняє собою абстрактне поняття чи думку. Саме на алегорії побудовано багато прислів’їв. Особливий же різновид алегорії - езопівська мова - спосіб замаскованого вираження думок через натяуки і недомовки;
   г) символ - предметний або словесний знак, який умовно, опосередковано виражає сутність певного явища ( хрест, калиновий цвіт, верба тощо).
5. Метонімія - від грец. - перейменування - перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку. Наприклад, перечитав усього Достоєвського, Київ сумує.
   Розрізняють декілька видів метонімій:
   а) гіпербола - художнє перебільшення;
   б) літота - художнє применшення;
   в) синекдоха - вживання однини замість множини і навпаки, видового поняття замість родового і навпаки;
   г) антономазія - уживання власних імен замість загальних;
   д) евфемізми - слова чи вирази, ужиті замість слів з неприємним або забороненим змістом;
   е) перифраз - предмет, явище називаються не прямо, а у формі опису їхніх істотних рис.
6. Іронія — від грец. - насмішка, глузування - виражає глузливо-критичне ставлення до зображуваного. Іронія безпосередньо пов’язана із комічним, сатирою та гумором.
   За ступенем гостроти іронія буває:
   а) власне іронія - прихована насмішка, коли про особу чи явище говориться у позитивному чи навіть захопленому тоні, а на увазі мається зовсім протилежне;
   б) сарказм - дошкульна, викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті й зневаги до зображуваного;
   в) інвектива - пряме, найгостріше засудження певної вади.
    Синтаксичні фігури. Фоніка.
   Крім лексики та тропів, художність мови забезпечують і синтаксичні фігури. Це - своєрідна синтаксична побудова фраз для посилення виразності й емоційності мови та уникнення одноманітності.
   Інверсія - від лат. - перевертання, переставляння - незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб підкреслити найбільш значуще слово або увиразнити ритмізованість фрази.
   Еліпса - від грец. - пропуск - пропуск у реченні слова чи словосполучення, які легко поновлюються в уяві з контексту. Її використовують з метою зосередження уваги читача на тіх предметах, дії чи явищі, які іменуються пропущеним словом, а також для динамічності вираженої думки.
   Апосіопеза - від грец. - мовчання - незакінченість, обрив речення з метою підкреслення глибини думки, схвильованості мовця, натяку на доповненя міркуваннями читача тощо. Найчастіше апосіопеза познчається три крапкою (...).
   Анафора - від грец. - повторення - повторення на початку віршованих рядків, строф або речень однакових слів чи синтаксичних конструкцій.
   Епіфора - від грец. - перенесення - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень.
   Кільце (обрамлення) - повторення однакових слів чи конструкцій на початку і вкінці твору або його частини.
   Антитеза - від грец. - протиставлення - особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, подій, понять, думок.
   Паралелізм - паралельне зображенняя двох, трьох і більше явищ із різних сфер буття. Найхарактерніша ця фігура для народної творчості:
   Стоїть явір над водою,
   В воду похилився.
   На козака пригодонька - Козак зажурився.
   Рефрен (повтор) - повторення однакових слів чи виразів, віршованих рядків чи строф з метою звернути на них особливу увагу читачів, підкреслити мелодійність, ритмічність.
   До засобів художньої виразності мови належить також і фоніка.
   Фоніка ( звукопис) - від грец. - вимовляю, звучу -
   це сукупність звукових засобів художньої мови. Фонічні засоби створюють певні звукові образи, інтонації, фонетично увиразнюють авторський задум, викликають певні емоції, настрої. До фоніки відносяться явища какофонії та евфонії.
   Какофонія - від грец. - поганий звук - немилозвучне або хаотичне поєднання звуків мови: верх й низ, вовк в клітці тощо. Часто какофонія зустрічається у скоромовках або у гумористичній поезії.
   Евфонія - від грец. - милозвучність - сукупність звукових явищ, що роблять мову милозвучною, мелодійною. Насамперед евфонію забезпечують алітерації та асонанси.
   Алітерація - зумисно надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою посилення інтонаційної виразності мови чи створення звукового образу зображуваного.
   Асонанс - зумисно надмірне повторення голосних звуків для посилення милозвучності мови.
   До засобів фоніки також належить звуконаслідування (ономатопея) - це імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ з метою створення звукового образу зображуваного.