Літературні роди. Жанри епосу, лірики та драми.

За предметом зображення (змалювання) у літературі виокремлюють три основні роди: епос, лірику та драму.

Епос - від грец. слово, розповідь - це зображальний рід літератури, в основі якого є розповідь про події та їхніх учасників.

Легенди - розповіді про якісь події чи людей, пронизана казковістю, фантастикою ( «Нарцис», « Як мати стала зозулею»);

 Загадки, приказки, прислів'я - короткі жанри фольклору, що містять народну мудрість;

Билини або старини - епічні пісні, які виконували речитативом, в них оповідається про героїчні подвиги богатирів « Ілля Муромець і Соловей Розбійник», « Добриня Микитович і Змій Горинич», «Вольга і Микула Селянинович»);

Думи - великі народні пісні, переважно героїчного змісту, про важливі події в історії України (починаючи з ХУ ст.) ( «Дума про козака Голоту», «Маруся Богуславка»);

Байки - невеликі прозові алегоричні твори повчально-гумористичного чи сатиричного характеру ( байки Езопа, Федра, Лафонтена, І. Крилова, Л. Глібова, Є. Гребінки);

Притчі - повчальні алегоричні, переважно релігійно-філософські оповіді, які мають сюжет і мораль ( Євангелістські притчі, притчі Г. Сковороди, Ф. Кафки, А. Екзюпері, Л. Костенко);

Афоризми - короткі влучні, часто парадоксальні вислови, які виражають глибоку узагальнену думку ( афоризми Октавіана Августа, Г. Сковороди); літописи - зібрання коротких записів чи докладних оповідей про історичні події у хронологічному порядку ( «Повість минулих літ», літописи Галицькі, Чернігівські, Острозькі);

Епопеї - значні за обсягом твори, у яких широко і всебічно відтворені епохальні переломи у житті певного народу ( «Іліада» Г омера, «Енеїда « Вергілія, «Втрачений рай» Дж. Мільтона, «Полтава» О. Пушкіна,

«Г айдамаки» Т. Шевченка, «Сага про Форсайтів» Д. Г олсуорсі, «Попіл Імперії» Ю. Клена);

Епічні поеми - великий за обсягом, переважно віршований твір, у якому оповідається про якусь значну подію («Слово о полку Ігоревім», « Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставеллі) ;

Трактати - науково-теоретичні праці, в яких аналізується складна проблема, інколи в алегоричній образній формі ( «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Тренос» М. Смотрицького, «Лаокоон або про межі живопису і поезії « Г. Лессінга).

Романи - складні за побудовою і великі за розміром епічні прозові (зрідка віршовані) твори, у яких широко змальовані життєві події певної епохи та багатогранно у розвитку зображені персонажі, кількість яких часто буває ловолі значною.

У романі переважно кілька сюжетних ліній. Іноді декілька романів одного автора бувають з’язані між собою. Тоді ми говоримо про роман-дилогію, трилогію, тетралогію, цикл романів ( наприклад, «Сучасна історія» А.Франса (тетралогія), «Ругон-Маккари» Е. Золя (цикл романів- 20), «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» Л. Толстого (трилогія), «Таврія», «Перекоп» О.

Г ончара (дилогія)).

За змістом розрізняють такі жанрові форми роману:

1. автобіографічний - художнє змалювання автором подій власного життя ( «Мої університети» М. Горького, «Дума про тебе» М.Стельмаха);
2. біографічний - художнє зображення життя видатної особистості («тарасові шляхи» О.Іваненко);
3. філософський - художнє осмислення сенсу буття, понять добра і зла, Вічності, Бога ( «Кандід» Вольтера, « Таїс « А. Франса, «Дім на горі» В. Шевчука);
   психологічний   - докладно розкрито внутрішній світ героїв, психологічні мотиви їхньої поведінки ( «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, «Місто» В. Підмогильного);
4. соціально-побутовий - художнє дослідження соціальних стосунків, розкриття роздумів, почуттів персонажа, які свідчать про стан суспільства загалом та його вплив на внутрішній світ людини ( романи О. де Бальзака, Стендаля, Г.Флобера, Діккенса, Дж.Лондона, У.Самчука, Р.Федоріва тощо)
5. готичний - зображення таємниць, жахів ( «Дракула» Б. Стокера, «Франкенштейн або Сучасний Прометей) М. Шеллі);
6. химерний - змалювання міфічних, фантастичних героїв та пригод ( «Лебедина зграя « В. Земляка, «Безслідний Лукас» П.Загребельного);
7. пригодницький - твір з напруженим сюжетом, насичений різноманітними пригодами ( романи Ф. Купера, Ю.Семенова, І.Багряного);
8. детективний - мистецька розповідь про розслідування злочину та пошуку злочинців (романи А. Конана Дойла, А. Крісті, Д. Чейза );
9. історичний - розповідь про минулі історичні події, історичних осіб ( «Айвенго « В. Скотта, «Диво» П. Загребельного, «Святослав», «Володимир» С. Скляренка);
10. роман-притча - твір, який узагальнює у притчевій формі проблеми буття людини і суспільства, характеризується міфологічними сюжетами й образами, яскравою символікою (романи В. Голдінга, А.Камю);
11. фантастичний - розповідь про вигадані, неможливі на час написання ситуації й досягнення науки, техніки ( романи Жуля Верна, К. Чапека, Р. Бредбері, С. Лема);
12. фентезі - осучаснена казка, у якій діють надприродні сили, багато місця відводиться чудесам, чарам( твори Дж. Толкіна, Дж. К. Ролінг);
13. еротичний - змалювання чуттєвого кохання, інтимних стосунків людей ( твори Г. де Мопасасана, Е. Золя, Є. Гуцала).
    Повісті - розповідні прозові твори, які мають одну сюжетну лінію та меншу кількість персонажів ніж у романі. Межі між повістю та романом досить невиразні. Певні повісті дослідники іноді відносять до роману.
    Назва «повість» виникла ще у давньоруській літературі («Повість минулих літ»), але прикмети цього жанру окреслилися тільки у ХІХ ст. Серед яскравих майстрів повісті Стендаль, О. де Бальзак, Е. Хемінгуей, Л. Толстой,
    І.Бунін, О. Купрін, К. Паустовський, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський,
    О. Кобилянська, М. Хвильовий тощо.
    Оповідання - невеликі за розміром розповідні твори здебільшого про одну або кілька подій з життя персонажа, зрідко кількох персонажів. Визначальні особливості оповідання:

• характери персонажів зображено переважно вже у сформованому вигляді;
• широка мотивація подій відсутня;
• мало описів, переважно вони стислі.
  У ряду визначних майстрів оповідання А. Чехов, І. Тургєнєв, І. Бунін, Ф. Кафка, І. Франко, Б. Грінченко тощо.
  Новели - невеликі розповідні твори про якусь незвичайну подію з несподіваним фіналом. Виник цей жанр в епоху Відродження, його фундатором вважають Дж.Бокаччо. серед видатних новелістів можна назвати Гофмана, Г. де Мопассана, О.Генрі, П.Меріме, В. Стефаника, М.Хвильового).
  Наступний рід літератури - лірика.

Лірика - від грец. - лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри - один з трьох, поряд з епосом і драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси.

За тематичною ж класифікацією визначають такі жанри лірики:

 Громадянська лірика, в якій йдеться про суспільно-національні проблеми та почуття. Вона поділяється у свою чергу на суспільно-політичну та патріотичну.

Інтимна лірика, що виражає переживання героя, пов’язані із його особистим життям. Її різновиди - любовна, родинна, лірика дружби. Серед найвидатніших творців інтимної лірики Петрарка, Данте, Хафіз, О.Пушкін, А. Ахматова, М. Цвєтаєва, В. Сосюра, Б.Олійник, В.Симоненко, Л.Костенко тощо.

Філософська лірика - поетичне осмислення буття, світу, людини, сенсу людського життя, добра і зла ( поезія Петрарки, Шекспіра, Г ете, Пастернака, П.Тичини, Л.Костенко тощо).

Пейзажна лірика передає роздуми і почуття героя, викликані картинами та явищами природи.

Сатирична лірика - викриття, осмислення засобами сатири (іронія, гротеск, бурлеск тощо) вад суспільства чи людини.

І нарешті третій рід літератури - драма.

Драма - від грец. - дія - один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

У цілому ж визначають такі найхарактерніші драматичні жанри.

Трагедія — від грец. - цапина пісня - зображає зіткнення непримиримих життєвих суперечностей; герой, як правило, потрапляє у безвихідне становище, вступає у боротьбу з нездоланними у даній ситуації силами і, зазвичай, гине.

Серед відомих авторів трагедій Есхіл, Овідій,В. Шекспір,М. Костомаров, Леся Українка, І.Франко тощо.

Комедія - від грец. - весела процесія з музикою та танцями - драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, змальовується смішне.

Комедія зародилася у Давній Греції, основоположником її вважають Арістофана. Класиками європейської комедії є Лопе дн Вега, Кальдерон, Шекспір, Бомарше, Мольєр. В українській літературі - І.Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Карпенко-Карий тощо.

Класичним різновидом комедії є водевіль.

У деяких п’єсах поєднуються прикмети обох жанрів, тоді ми говоримо про трагікомедію ( «Ревізор» М.Гоголя, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого).

Власне драма - твір, в основу якого покладено хоч і гострий життєвий конфлікт, але без трагічної розв’язки, так само відсутня свідома настанова на комічне.

Жанровою формою драми є мелодрама - п’єса з очевидним моралізаторством, повчанням, чітким поділом героїв на «добрих» і «злих» ( М. Старицький, М. Кропивницький тощо).

 

 Поняття композиції твору.

Композиція - від лат. - складання, поєднання, побудова - це, зумовлена змістом, побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів.

Характеризуючи персонажів твору, необхідно зветати увагу на те, як автор:

• змальовує їхній зовнішній вигляд (портрет);
• передає їхні розмови і роздуми (монологи і діалоги);
• робить їх учасниками подій та конфліктів (розгортання сюжету);
• вводить описи природи (пейзаж);
• вводить описи обстановки, у якій діють персонажі (інтер’єр та екстер ’єр);
• у прямій формі висловлює своє ставлення до зображуваного ( авторські відступи);
• використовує для підсилення змалювання заголовок, епіграф, присвяту, післямову, вставні епізоди.

Усі ці елементи є складовими композиції твору.

У композиції виокремлюють сюжет та позасюжетні елементи. Розглянемо їх детальніше.

Сюжет - від франц. - тема, предмет - художньо осмислена конкретна система подій, у якій розкривається характери героїв у їхній взаємодії. Найхарактернішою спільною ознакою епічних та драматичних творів є саме їхня сюжетність.

Прийнято розрізняти:

• Епічний сюжет ( розгортання подій, взаємовідносини героїв);
• Ліричний сюжет ( опредмечені засобами мовлення душевні переживання, почуття);
  Кожен сюжет, в основу якого покладено певний конфлікт, має етапи розгортання або сюжетні вузли. До них ми відносимо:

1. Експозицію - знайомить читача із часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту.
2. Зав’язку - подія, з якої починається конфлікт.
3. Розвиток дії (перипетії) - кілька подій, які змінюють одна одну і в яких розгортається конфлікт і виявляються характери героїв.
4. Кульмінація - найвища точка у розвитку конфлікту, найгостріше зіткнення сил.
5. Розв’язка - логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.
   До позасюжетних елементів відносяться:

1. Портрет - від фр. - зображення людини на чомусь - зображення зовнішності героя як спосіб його характеристики. Можна виокремити:
   а) портрети-описи - увага закцентована суто на зовнішності людини, а не на його психології;
   б) портрети-порівняння - герой порівнюється з іншими персонажами або якимось явищами, предметами;
   в)  портрети-враження - розкриття душевних якостей героя через опис вражень, які він справляє на інших персонажів або на самого автора;
2. Монолог - від грец. - одне слово - тривале зв’язне висловлювання, яке належить одному героєві та не потребує безпосередньої відповіді.
3. Авторські відступи - це розкриття почуттів та думок автора з приводу змальованого. Відступи бувають ліричні ( емоційне вираження авторського ставлення), публіцистичні ( міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми), філософські ( роздуми про сенс буття, людину, Бога, історичні ( вмонтовані у сюжет розповіді про історичне минуле).
4. Заголовок - назва твору, яка стисло виражає його проблематику. Часто заголовками виступають тропи: метафори, алегорії, іронія тощо.
5. Присвята - короткий напис, який присвячується певним особам чи цілому народові.
6. Епіграф - афоризм чи цитата, що вмішується перед твором і стисло розкриває його ідею.
7. Вставні епізоди й новели - не пов’язані безпосередньо з основними подіями, при цьому, епізоди - позбавлені завершеності, новели - мають основні елементи сюжету і можуть існувати самостійною.
   Крім цього, сюжет може обрамлятися прологом та епілогом.
   Пролог - від грец. - вступ, слово, мова ( його ще називають передмовою, передсловом) - окремий розділ твору, у якому автор знайомить ячитача із фактами, що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприйняття твору.
   Епілог — від грец. - після слова, мови ( його ще називають післямовою, післясловом) - заключна частина твору, у якій оповідається про долю героїв після розв’язки.
   Репліка - від лат. - повертаю назад - окреме висловлювання персонажа п’єси.
   Ремарка - від фр. - примітка - авторське пояснення для актора та режисера, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героя, жести, інтонації тощо.
    
    
    
    
   СХЕМА АНАЛІЗУ ЕПІЧНОГО І ДРАМАТИЧНОГО ТВОРІВ

1. Короткі відомості про автора ( ті, що допоможуть зрозуміти специфіку досліджуваного твору).
2. Історія створення твору, його видання ( прт потребі).
3. Життєві факти, що стали поштовхом та матеріалом твору.
4. Родова та жанрова приналежність твору.
5. Конфлікт. Тема. Ідея. Проблематика.
6. Композиція. Особливості сюжету. Їхня роль у розкритті проблеми.
7. Значення позасюжетних елементів ( авторських відступів, описів, епіграфів, назви твору тощо).
8. Система образів, їхня роль у розкритті проблем твору. Прийоми творення характерів. Художні деталі.
   Характеристику літературного героя можна проводити за таким планом:
   а) хто цей герой, його соціально-громадське становище,
   б)   роль портрета, мовної характеристики, сюжетних ходів у розкритті внутрішнього світу героя,
   в) як характеризують героя інші персонажі,
   г) яку мету ставить герой у житті, як її досягає,
   д) духовний світ героя,
   е)   над чим змушує замислитися цей герой, чого начає, чого застерігає.
9. Мовостильова своєрідність твору ( лексика, тропи, синтаксичні фігури, фоніка, ритміка). Мета, з якою використовуються усі ці засоби.
10. Підсумок (художня цінність твору, його місце у творчому доробку автора та в цілому у літературі, сприйняття цього твору критиками).
     
    СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

1. Короткі біографічні відомості поета (насамперед ті, щол допоможуть краще зрозуміти специфіку виучуваного твору).
2. Історія написання твору ( пи потребі).
3. Жанр твору.
4. Провідний мотив вірша, його зв’язок з іншими поезіями у творчості митця.
5. Композиція твору.
   Слід пам’ятати, що у ліриці сюжет витісняється на другий план, вся ж увага зосереджується на розвитку почуття, звертаємо увагу на такі композиційні етапи:
   а) вихідний момент у розвитку почуття,
   б) розвиток почуття,
   в) кульмінація,
   г) авторський висновок.
6. Ключові образи твору.
   Визначальним у ліриці є образ ліричного героя, який часто тісно переплітається з образом автора. Для того, щоб визначити цей образ потрібно:
   а) визначити у тексті мову, що не належить героям,
   б) визначити точки зору на зображуване,
   в)  зробити висновки про те, що дає образ автора для розуміння ідейного змісту твору.
7. Роль мовних засобів ( лексика, тропи, фігури, фоніка).Як саме вони сприяють емоційному наснаженню твору.
8. Віршування ( види рим, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), його роль у розкритті провідного мотиву вірша.
9. Підсумок (почуття та роздуми, викликані твором).

Звісно, що запропоновані схеми умовні, бажані, але не єдино можливі.